- А, - каже. - Вам у Слєдствєнне Управлєніє? В Генпрокуратурі работаєте?

Боронь Боже, кажу. Свідчення їду давати. Приватне діло (брешу, бо раптом причепиться).

Но чувак аж ніяк не чіпляється, а починає розповідати, як в 2011 році саджали в тюрму нинішнього Генпрокурора Юрій Луценко, і чому це було правильно.

- Я тридцять год у черзі на квартиру стояв! А тут воділі - на раз-два! І сам там прописався!

Тобто геть нічого нового він мені не відкриває, але старанно прикидаюся чайником. Згоден, кажу. Але хіба інші так само не робили?

Махає рукою.

- Інші ще хуже в сто разів робили! Но їх і січас не судять! А Луценка хотя би тоді судили!

А, кажу. Ну й як воно, яка система краща?

Дивиться на мене з подивом.

- Та сістєма ж не мінялась. Я вообщє-то - полковнік. Ушов, коли Янек прийшов, б поняв, шо буде тільки хуже. Ото всьо, шо заробив: квартиру і цю машину на компенсацію. Добре, шо син помагає.

Не вдаючись у малозрозумілу "компенсацію", перепитую: а як же син помагає? Фірмочка яка переписана, да?

- Та нє! Він чемпіон (називає вид єдиноборств і призи - реально круто). У нього своя школа. Я тоже йому порадив у 2011 році з органів іти. Він в "Омезі" служив, знаєш таке?

Чого ж не знати, кажу я.

- Ну, вот. То він рапорт подав і звільнився.

Робить паузу, знімає окуляри, печально дивиться на дорогу.

- Ох, там мені пришлося постаратися, шоб він звільнився за півтора дні всього. Бо в ментів, у нас тобто, це може й два місяці бути!

Збадьорюється, натягає окуляри й додає:

- Ващє, Юрій Віталійович - хароша людина. Но не професіонал! Професіонал би бабок тихо стирив, і все було б у порядку. А це....

Знову махає рукою - і ось ми вже при під'їзді Слідчого Управління ГПУ на Борисоглібській 18/2.

І то сказати - шо тут їхати. Навіть із людиною до пуття не поговориш :(