За ними прийшли військові й запалили міста,
почали різати безбожників та мирян.
І ось тоді Йона написав пояснювального листа,
зібрав речі й рушив за океан.

В Іспанії нині, - думав він, - на перевалах лежать сніги,
а з пляжів діти ловлять золотих медуз,
там є робота і поночі не душать гріхи,
там вітер ховається в складках рибальських блуз.

А тут між цих ассирійців страшніше щодень,
і немає куди сховатися від вогню,
і що їм, ассирійцям, до моїх одкровень,
смішно думати, ніби я все це спиню.

Він вантажиться разом з усіма до гумового човна,
і море не має берега і не має дна,
платить перевізнику, знімає обручку з руки,
розраховує на три дні питну воду та цигарки.
Але серед моря їх зупиняє патруль,
і Йоні дірявлять легеню найгострішою з куль,
і він іде на дно, якого немає, і доки іде,
йому простягає руку господь,
який весь цей час був невідомо де.

Я виплюну тебе на берег,
як випльовує наживку найбільша з риб,
я вдихну в тебе життя, як вдихають звук у сурму,
поверну тобі голос, якщо ти зовсім охрип.
Ти маєш жити там, де ти маєш жити, і не питай чому.

Якщо ви всі прорветесь і уникнете облав,
якщо загубитесь у чужих містах,
ви все одно не зможете бути щасливими там,
де вас ніхто не чекав.
Вигнання завжди обертається тишею на вустах.

Я розумію, що ти не хочеш жити між бід і пожеж,
розумію, що тобі заважає кожна з моїх загорож.
Можна втекти від мене, але від себе ти ж не втечеш.
Та й від мене, якщо відверто, не втечеш також.

Тоді Йона сушить речі й приходить назад.
Провітрює дім, бачить як розрісся яблуневий сад.
Яблука падають і лежать у траві,
ніби риби, яких викинуло на берег – ще не померлі,
але вже не живі.
І якщо їх не збирати щоденно, вони обов’язково помруть.
І роса проступатиме на їхній шкірі, як ртуть.
Господь себе сам боронить та охороня.
А ось за деревами слід доглядати щодня.

‪#‎zhadan‬ ‪#‎вірші‬ ‪#‎нові_вірші‬