Бердянськ
+
Четверта ранку. На запорізький автовокзал заходить родина – тато, мама, син-військовий. Тато тягне пакунок з АТБ, всередині щось смачне й домашнє. Мама пропонує сину поїсти, той роздратовано відмовляється, намагається вести себе по-дорослому незалежно. Тато бадьоро жартує. Син помічає в залі очікування іншого військового, відходить від батьків, починає якусь свою дорослу розмову. Мама не відводить від нього погляду, але мовчить, не заважає. За годину в нього автобус на Схід. Смачного й домашнього вистачить на кілька днів.
+
На барахолці в Бердянську бабуся продає радянські іграшки. Металеві солдатики схожі на старі пам’ятники в маленьких містечках – облущена фарба, збиті риси обличчя, військові звання, які неможливо ідентифікувати. Розбита армія, безіменні загиблі. Іграшки мого дитинства перетворюються на мотлох. Металевими солдатиками давно ніхто не грається. Жодного шансу бодай щось продати. Жодного шансу на перемогу.
+
Місцеві активісти розповідають, нібито в межах декомунізації місцеву вулицю Червону перейменували на Зелену. Влада як завжди хитрувала – мовляв, що поганого в Червоній? Підняли архіви. Виявилось, що червона вона від кольору пролитої тут у боях за комунізм крові. Та сама історія з Ювілейною. Спочатку теж не хотіли перейменовувати. Підняли архіви. Виявилось, ювілейна вона на честь 100-річчя Ілліча. Велика річ – архіви, особливо коли ніхто нічого не пам’ятає.
+
В Бердянську виступали в художньому музеї. В залі змогли поміститися більше трьохсот глядачів. Інші, на превеликий жаль, всередину не потрапили. Добра нагода приїхати сюди ще раз.
Оригинал