Вони тепер окреслено й чітко
ламають беззахисне покриття,
з наших імен і наших учинків
витворюючи наше життя,

змінюючи все докорінно й миттєво,
збиваючи зі стежок і доріг.
І кожна літера – ніби дерево,
чорним чорнилом випалює сніг.

Все, що знане й давно відоме –
читати дерева, ніби псалми.
Пишеться, пишеться без утоми
книга полів цієї зими.

Сонце гусне в гарячому інеї,
обпалена шкіра, і поза тим –
світла граматика твого імені,
якою пишуть подяки святим.

Не знаючи що це за мова і звідки,
хто збирав її в словники,
але пишуть подяки запеклі підлітки,
пишуть похмурі чоловіки.

Приходять в церкви і стоять там доти,
доки їх не покличуть звідтіль,
і співають, не знаючи, що таке ноти,
люблять, не знаючи, що таке біль.

Важкі розлами русел і вирів.
Срібне проміння гілок і трав.
Підспівують ті, хто любив і вірив.
Дивуються ті, хто нічого не знав.