Чоловіки тут носять на собі стільки золота,
що смерті незручно забирати їх із собою.
А жінок уночі торкає чорна гризота,
і вони малюють очі фарбою голубою.

Діти тут змалку вивчають такі небезпечні ремесла,
що, виростаючи, так і лишаються безробітними.
Кожна війна для них, як манна небесна,
і загиблих героїв завжди прикрашають квітами.

Фури з Півдня ввозять до міста заразу.
Опівночі жебраки підраховують втрати.
І все, що мені випадає кожного разу –
всіх пам’ятати й завжди сюди повертатись.

Говорити собі:
ось осінь - ще не помітна.
Ось вечірні дерева, мов полкові знамена.
Ось її темний будинок, ось її вікна.

Можливо, вона чекає.
Можливо, навіть на мене.
‪#‎zhadan‬ ‪#‎жадан‬ ‪#‎вірш‬