0
0
21 апреля, 08:04
Державна прикордонна служба України

Міграційне законодавство в Україні може стати жорсткішим

«Дні нелегальної міграції в Європі закінчилися», – таку несподівану заяву зробив 8 березня Президент Європейської Ради Дональд Туск після зустрічі з турецьким прем’єр-міністром Ахметом Давутоглу. Останній підтвердив, що його країна прийматиме нелегальних мігрантів затриманих у турецьких водах. На початку червня повинна набути чинності Угода про реадмісію між Анкарою та Брюсселем.
Наша країна теж залучена до міграційних процесів. І хоча ця проблема сьогодні, за великим рахунком, обходить наші кордони, слід пам’ятати, що зовсім недавно саме через Україну пролягали найпопулярніші коридори шукачів кращої долі. Тож аналізувати ситуацію потрібно постійно.

«ОГОЛЕНИЙ НЕРВ» ЄВРОПИ
Міграційна криза стала викликом для збереження об’єднаної Європи. Цей «оголений нерв» гостро запалився влітку минулого року, коли сотні тисяч непроханих гостей почали атакувати зовнішні кордони Євросоюзу. Не помічаючи внутрішніх меж держав, вони мали на меті дістатися західних країн континенту з вимогою дати їм притулок та соціальний захист.
Час показав, що виключно механічні засоби захисту у вигляді спорудження парканів, інженерних споруд або введення тимчасового прикордонного контролю можуть дати лише короткочасний ефект. Лідери Євросоюзу (передусім – Німеччина) бачать вихід із цієї ситуації у виробленні єдиної позиції та створенні передумов, які б забезпечили повернення мігрантів у країни, з яких вони прибули.
У цьому сенсі варте уваги одне з нещодавніх інтерв’ю канцлера Німеччини Ангели Меркель національному телеканалу ARD. Зокрема, вона заявила, що «дуже оптимістична» щодо єдності Європи у спільному подоланні міграційної кризи. При цьому канцлер уточнила, що одностороннє закриття кордону не вирішить проблему. «Це саме те, чого я зараз боюся: одна країна закриє свій кордон, а інша – буде страждати. Це не моя Європа» – підсумувала Ангела Меркель.
На початку 2015 року МВС Німеччини прогнозувало, що ФРН очікує прийняти близько 800 тисяч біженців. Однак глава цього відомства Томас де Мезьєр зауважив, що реалії виявилися вище запланованого: кількість прибулих у країну мігрантів склала 965 тисяч. Неважко передбачити, що ця цифра до кінця минулого року перетнула позначку в один мільйон.

УКРАЇНСЬКИЙ ВЕКТОР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ
Для України проблема нелегальної міграції завжди стояла на порядку денному. Завдячуючи географічному положенню, шукачі кращої долі постійно використовували територію нашої держави як транзитну до Європи. Ще свіжі в пам’яті факти, коли на західних рубежах прикордонні наряди затримували групи, які складалися з кількох десятків вихідців з африканських чи азійських країн, що цілими родинами намагалися перетнути кордон з ЄС. Сюди вони потрапляли різноманітними незаконними шляхами, здебільшого через східні кордони.
З часом цю негативну тенденцію вдалося перебороти й у рази зменшити потік нелегалів і, по суті, «закрити» найбільш популярні коридори міграції.
Достойним вінцем цієї багаторічної роботи стала Угода про реадмісію осіб між Україною та Європейським співтовариством, яка мала на меті на меті регулювати процедури, пов’язані з поверненням громадян третіх країн і осіб без громадянства, які незаконно в’їхали на територію України або держави-члена ЄС, до держав попереднього перебування.

ПОРУШНИК Є. ДОКУМЕНТІВ НЕМАЄ!
Згадана вище Угода практично почала діяти з 1 січня 2010 року. Саме до цієї дати на Чернігівщині та Волині за кошти Євросоюзу побудовано два сучасних пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (ПТПІ), які входять в систему Державної міграційної служби. В ту пору піднялася своєрідна «буря» у вигляді безвідповідальних політичних заяв щодо відправки з Європи до України тисяч мігрантів.
Час показав, що кількість переданих з Європи іноземців значно менша, ніж називалася різного роду «фахівцями». Більшість підданих реадмісії походили з країн СНД, а також наші співвітчизники. Два ПТПІ без проблем справлялися з навантаженням, і ніхто з іноземців просто неба ніколи не ночував.
Стурбованість викликають ті, кого затримали українські прикордонники під час спроби порушити державний кордон. Як показує практика, 90 відсотків із них не мають при собі документів, які б посвідчували їхню особу. Повернення непроханих гостей додому можливе за діючим законодавством лише після їх ідентифікації. Так, упродовж 2015 року до ПТПІ українські прикордонники передали 213 іноземців-правопорушників, з яких ідентифіковано, документовано та видворено лише 106 осіб. Здавалося, прості питання, які у наш час комунікацій, активного розвитку соціальних мереж та Інтернету вирішуються досі повільно.

І В КУТ НЕ ПОСТАВИШ, І ЗА ДВЕРІ НЕ ВИСТАВИШ...
Робота з іноземцями-порушниками полягає у процесі встановлення осіб, які затримувалися на кордоні, їх документуванні, організації придбання авіаквитків, супроводження та, зреш¬тою, забезпечення фактичного виїзду. Так, 2015 року персоналом Держприкордонслужби здійснювалися заходи щодо ідентифікації 620 (!) осіб. З цієї кількості фактично вдалося документувати шляхом підтвердження особи 524-ох іноземців-правопорушників. Інших продовжують утримувати у вищезгаданих ПТПІ.
Накопичення нелегальних мігрантів допускати не варто. Адже невстановлена особа – це небезпека. Немає ніякої гарантії, що хтось із них не ховається у такий спосіб від законного правосуддя далеко від місця злочину, або навпаки – хоче здійснити злодійство в тій чи іншій країні. Наочний цьому приклад – нещодавні брюссельські теракти наочно продемонстрували, наскільки система безпеки далека від бездоганності.
Більшість країн – головних постачальників нелегальних мігрантів в Україну – відзначаються низьким рівнем достатку. Це громадяни Афганістану, Шрі-Ланки, Бангладеш, Сомалі, Іраку, Китаю, Ефіопії, Сенегалу, Сьєрра-Леоне, Гвінеї, Гамбії, Гани, Нігерії, Судану, Демократичної Республіки Конго тощо. Процедура ідентифікації та документування прибульців звідти вимагає значного часу, супроводжується невеликим бажанням консульських установ займатися проблемами своїх співвітчизників.
В Україні немає значної частини дипломатичних або консульських установ, особливо з країн Африки та Азії. Найближчі ж посольства – Народної Республіки Бангладеш, Республіки Ефіопія та Республіки Шрі-Ланка – у Російській Федерації. «Достукатися» до згаданих представництв украй важко. Так, незважаючи на інформування через Департамент консульської служби МЗС України про затримання їхніх громадян, протягом останніх двох років не отримано жодного свідоцтва (!) на повернення із згаданих посольств.
Немає порозуміння з вищезазначених питань і з Посольством Афганістану та Почесним Консульством Народної Республіки Бангладеш в Україні. З метою посилення взаємодії та співпраці минулого року Адміністрація Держприкордонслужби провела зустрічі та наради з представниками посольств за безпосередньої участі представників Департаменту консульської служби МЗС України та Державної міграційної служби. Свою бездіяльність, зокрема Посольство Афганістану, виправдовує відсутністю письмової згоди затриманих оформляти на них відповідні документи. Дивна позиція, адже хто як не дипломати повинні допомагати компатріотам у скрутних ситуаціях за кордоном.
Тому впродовж останніх двох років із 138 громадян Афганістану Посольством задокументовано лише 51 особу. А їхні колеги з Бангладеш не спромоглися за вказаний період вирішити жодної (!) долі з 34 земляків.
Однак є й позитивні приклади. Повного порозуміння й оперативності у співпраці з питань ідентифікації та документування іноземців вдалося досягти з консульськими відділами посольств Грузії та В’єтнаму в Україні. Минулого року вони без зволікань оформили, відповідно, 15 та 32 свідоцтва на повернення. Це – найкращі результати в роботі.

ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ ЯК ОСОБИСТЕ НЕЩАСТЯ
Непрохані гості, після встановлення їхньої особи, не повинні затримуватися на нашій землі. Так, минулоріч було прий¬нято 831 рішення про примусове повернення та примусове видворення. Це всього на три відсотки менше, ніж відносно спокійного 2014-го. Більше половини із затриманих становлять громадяни СНД (491 особа), на другому місці – вихідці з Азії та Африки (236 іноземців), 104 порушники – представники інших країн.
Процедура примусового повернення здійснюється на підставі рішення командирів прикордонних загонів, на ділянці яких відбулося затримання. Це реалізується у разі, коли порушник має відповідні документи, а всі обставини його затримання з’ясовані й не потребують додаткових уточнень. Такі рішення приймалися минулого року стосовно 580 осіб. Частіше вони реалізовувалися керівниками Чопського та Білгород-Дністровського загонів.
Отримавши «червону картку» від української влади, кожен п’ятий іноземець все ж таки ухилився від виконання законного рішення і не виїхав добровільно за межі України. Серед 163 таких осіб переважну більшість становлять громадяни Грузії, Афганістану, Шрі-Ланки та Бангладеш.
У даних випадках за зверненнями органів охорони державного кордону судами ухвалюється примусове видворення цих осіб. Протягом минулого року винесено 251 таку ухвалу.

ПРАВОВИЙ ЛАНЦЮГ: БЕЗ ПРАВА НА РОЗРИВ
Звичайно, такий стан справ турбує правоохоронців і, передусім, прикордонників. Щоб досягти бажаного результату в ланцюжку від затримання на кордоні до видворення за межі держави, необхідно удосконалити цю систему у правовому відношенні. І, за інформацією управління адмінпровадження Департаменту аналізу та оцінки інформації Адміністрації Держприкордонслужби, суттєва організаційна та практична робота в цьому напрямі вже ведеться.
– 16 лютого відбулося засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнародних відносин. За його результатами одноголосно схвалено у другому читанні опрацьований нашою Службою у тісній співпраці з Державною міграційною службою проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень судового захисту іноземців і осіб без громадянства та урегулювання окремих питань, пов’язаних з протидією нелегальній міграції» – коментує ситуацію начальник управління адмінпровадження Департаменту аналізу та оцінки інформації Адміністрації ДПСУ полковник Олександр Пінчук.
За словами Олександра Володимировича, зміни будуть суттєвими та ліквідують значні законодавчі прогалини. Так, пропонується після рішення адміністративного суду щодо іноземців, які підлягають примусовому видворенню, але не мають документів або є обґрунтовані підстави вважати, що вони ухилятимуться від видворення, застосовувати заходи у вигляді: взяття на поруки підприємства, установи чи організації; зобов’язання внести чималу заставу або затримання іноземця з поміщенням до ПТПІ.
Такі ж заходи (затримання, застава та порука) можуть бути призначені іноземцям, які, перебуваючи у процедурі набуття статусу біженця, вчинили порушення законодавства з прикордонних питань та правового статусу іноземців. Однак не застосовуватимуться до тих осіб, до яких раніше вживалися аналогічні заходи, а також причетних до терористичної діяльності. Іншими словами, один раз порушив – другого шансу звільнитися, взяття на поруки чи під заставу не буде.
Крім того, у разі порушення іноземцем взятих на себе обов’язків, звільнення під заставу чи взяття на поруки його буде затримано, вилучено заставу в дохід держави, а на поручителя буде накладено штраф.
Також змінами передбачається, що перший строк затримання не може перевищувати шести місяців, а за необхідності кожних три місяці його продовжуватимуть через суд. При цьому загальний строк затримання не може бути більшим як півтора року.
– У разі виявлення в пункті пропуску під час виїзду з України іноземця, який не виконав в установлений строк рішення про примусове повернення, йому автоматично заборонятиметься в’їзд на п’ять років. Причому рішення про примусове видворення не прийматиметься – нехай собі їде.
Загалом є висока вірогідність того, що наші ініціативи будуть у найкоротший термін розглянуті та підтримані Верховною Радою – завершив коментарі полковник Олександр Пінчук.
Андрій КУЧЕРОВ

Оригинал
Твитнуть
Поделиться
Поделиться