А, між тим, Владислав Заремба – це один з творців української культури, автор пісень, що стали символом України та її народу.

Найбільш популярні «народні пісні», що є візитівкою України, це, насправді, салонні романси або музичні номери до спектаклів пересувних українських труп, написані в ХІХ столітті. На жаль, справжніх авторів цих пісень не згадують у афішах концертів, тому не дивно, що депутати Київради не знають, хто такі Людмила Александрова, Марко Кропивницький чи Владислав Заремба.

Втім, навіть музикознавцям не вдалось встановити дати життя Людмили Александрової, яка по закінченні Варшавської консерваторії працювала в Харкові вчителькою музики й у вільний час писала романси. Та й творочий доробок її втрачено. Наразі достеменно відомі лише три романси, написані нею. Це – романс на вірш Михайла Петренка «Небо», що вийшов друком у 1841 році в харківському видавництві «Основа»:

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю,
Чому я не сокіл, чому не літаю…

Романс «Журба» («Стоїть гора високая») на вірш Леоніда Глібова. Та романс «Повій вітре на Вкраїну» на слова Степана Руданського.

Що ж стосується Владислава Заремби (народився в 1833 році, помер у 1902-му, похований на Байковому цвинтарі в Києві), то саме в його обробці романс Александрової та Петренка «Дивлюсь я на небо» звучить до цього дня. А ще він є автором понад трьох десятків пісень на вірші Тараса Шевченка та багатьох фортепіанних п’єс, зокрема «Реве та стогне Дніпр широкий» і «В кінці греблі шумлять верби».

До уваги любих друзів і шановних читачів – так звана «українська народна пісня» «Де ти бродиш, моя доле» у виконанні Івана Козловського та уродженця Горлівки Марка Рейзена. Насправді це не народна пісня, а романс з опери «Вій» Марка Кропивницького в обробці Владислава Заремби.