Прийшов у лічку мужчина. Такі мужчини це вам не аби шо оте шо сіську пива давить по-під подєздами, у таких носовичок в кармані єсть. І от він прийшов сказати мені шо знає як насамдєлі ми з матєрью моєю говоримо. Взяв і всю нашу розмову відредагував...
Там були слова, які ніби-то звучать із уст моєї матєрі "гаразд", "Тощо", "абищо"... Я вам так скажу знавці літературної мови, да святиться імя Потебні, да не взивай імені Пономаріва в сує, якби я в селі оце така в лавці сказала "Гаразд, дай мені печива тощо, а ще цукерок чи абищо" то дівчата б з тої лавки іще три дні покупцям віщали б шо "приїхала Танька і вийобується. Вся така геть гороцька, стала і така "гаразд, тощо, абищо" вобще уже нас за людей не щитає".
А ще видатний полководець кличної форми, скрізь там понаписував "Мати" замість "мать" і там де моє "Ма" - "мамо".
Уявила обличчя матєрі коли кажу їй "мамо". Позвонила і кажу "мамо, як у вас там погода, чи є мороз на дворі? Чи випав сніг, що ти робиш?". Вона така помовчала довгенько, а тоді каже мені "Ти шо пила? Тобі ж на радіво!". "Та нє, - кажу, - то соціальний експеримент". Вона така, - "ото робить тобі нічого то ти ото видумуєш. Всьо давай пока бо у мене щас віталій в тілівізорі жениться буде".
Маю нагадати чому саме "Мать" і "ма".
Зазвичай коли отак по-душевному, ми звичайно ж оперуємо словом мама. Коли гукаємо, то традиційно для полтавського таємного фонетичного ордену, всі слова в кличній формі мінімалізуються і усікаються. Полтавська людина в мовленні страшенно ледача. Їй ліньки і ніколи ото вам проговорювати "навіщо", намного лєгше ляпнуть "нашо" округливши його в усіх возможних і невозможних містах "Чуєш" обледачується до "Чу". Таке пишне по сільських мірках імя Наталія зледачується до "Ната, ти йдеш чи шо?". Мене там Тетяною звуть тіки коли шось треба або коли щас пиздитимуть, а так "Та, гукни мамку! Вє (мать моя Вєра), в тебе яйця є, квочку підсипать?". Галька в наших широтах - Га, Марія - Ма, Катерина - Катери (коли шось треба) і Ка, коли просто так побалакать. Хіба що уточнення місця перебування не зачіпає ніяке усічення, бо чим швидше треба щось знайти тим пишніше "сьосьокається "слово "осісьосічечки".
Коли я жартую і стібуся то звичайно ж кажу їй "матушка моя, Вєрь Василовна, а чи не урєжитє ви мені пітушочечка на халоднає". Мама сміється тоді і каже, - "та йди ти". А я люблю коли вона отак сміється і каже "Та йди ти". Отак в вєлікосвєцкій стилізації спілкування ми дійшли до того, шо я кажу "Ма, а давай кампоту наваримо літрів триста", і мама отвічає традиційно - "Еге, давай. даватєль кончився, хто банки позавозив і не везе ото? Я тобі в Миргород дві двохлітрушечки передавала, де вони?". І тоді я защищаюсь. "Шо ти начинаєш. Мать ти мнє ілі нє мать?!" тоді вона сміється і тоже каже "та іди ти... тіки бутилі повипарюй".
Так шо, вам звичайно ж видніше як говорити моїй мамі і мені))) Але нам на то ... одінаково.