Крис звали Сільвестр і Марта. Вони жили в клітці. Жилося їм хорошо і беззаботно. Вдень вони займалися сексом, а по вечорам їли районну газету "Світлий шлях"... Або - наоборот

Коли настала осінь і я поїхав учиться в Київ, то крис я оставив на попєчєніє батьків. Покійний батько вставав вдосвіта і йшов "пораться". Давав їсти свині, козі, кролям, курям, індикам, собаці, коту... А вже потом - крисам, в останню чергу. Бо вони не включалися в його сістєму світоглядних пріорітєтов...

Батько різав крисам моркву і хліб, і завжди казав одну й ту саму фразу: "Тільки крис мені оце не хватало кормить на старості лєт, йоб вашу мать"... Криси одверталися в угол, тіпа нічого не чули...

Батька нещадно терзав когнітівний дисонанс жесточайшого тіпа... Він на генетичному рівні чуствував, що крис, пребивая в здравому умі, кормить не положено, і за це йому було стидно не тільки перед предками, а даже перед потомками... Він понімав, що це уніженіє...

Через півроку Сільвестр помер з невідомих причин. Видно, газети переїв. А його вдова Марта встигла народити крисенят. Штук сто, навєрно...

Одного разу вона втекла з клітки і залізла під холодільник разом з своїм виводком. Я питався її звідти виманить, предлагая кусок м’яса на нитці. Марта висувала руку по локоть і чіплялася когтями за м’ясо, але полностю так жодного разу й не вилізла з під холодильника. Не зважаючи на всі зваби і соблазни... Хитра була женщина...

Навесні я приїхав додому, в село. Батько сидів на кухні і їв уху з собственноручно пойманої вранці щуки... Коло нього сидів кіт Гриша і тоже їв уху...

Батько їв уху на столі, а кіт під столом. В ті часи в селах Черкащини ще сильно діяла кастова система і социальне неравєнство...

- А криси де? - запитав я у батька...

- Пороздавали, - відповів батько, без всякого смущєнія... Випив горілки і став їсти уху дальше...

- Да, пороздавали, - підтвердив кіт Гриша, дивлячись мені прямо в очі... - Шо тут такого? - Ти шо, не віриш чи шо?

Я повірив...