45
1
14 марта, 16:03
Nataliya Gumenyuk
Работает в hromadske.tv и Foreign news correspondent

З історії "вони нічого не зрозуміли". Про Ахметова, Медведчука і Оппоблок, віддачу Донбасу і "зраду" Майдану. Здається, в світовій історії не було конфлікту, де було так легко дізнаватися про настрої і реальну ситуацію на окупованій території. 4 млн людей, у яких є родичі, зв'язок, зв'язок зі спецслужбами, відсутність жорсткого кордону, журналісти всіх країн, спільна мова і нерозірвані стосунки. Два роки всі, хто хоч якось там буває, розуміють, що стара "еліта" втекла, а Кремлівський меседж для мас: "Україна - країна олігархів, вони всі втекли в Київ, в Києві такі самі, як Янукович, ми все націоналізуємо, справедливість і все таке... А майдан не майдан, бо в Києві олігархи і нічого не змінилося і це все не про народ, а гроші". І хоча Ахметов, очевидно, використовує ресурси, щоб легітимізуватися, підібрати те, що нікому не треба (ні Москві, ні чинній владі)... Тут в корені не розуміючи природи процесів замість того, щоб "відбити людей" з-під впливу Кремля, який використовує, антиолігархічну риторику, підклилимно домовляються про "поділ сфер впливу", реально принципово ідучи за логікою Кремля супроти логіки Майдану. Через що? Через вічні вади. Перша — лінь. Куди легше замість того, щоб розібратися, що реально думають люди на сході, переконати, потурбуватися і схилити на свій бік, замість того, щоб молодим політикам за ці півтора-два роки створити політсили, які б сприймалися там і могли взяти за основу, скажімо політику соціальну, а не гуманітарну (остання розрахована на телекамери і фб)... Ні, тут треба напрягатися, ризикнути, зробити щось непопулярне серед свого електорату, тож замість цього куди легше схилити вічних представників провладних партій до лояльності, яка б проявлялася в вартості вишиванки і кольорі стовпчиків.
Друга вада: пиха і гординя. Буквально путінська віра, що все "порєшаєм", що люди ніщо, тим паче там же ж якісь "совкові патріархальні шахтарі, що люблять сильну руку". (Так колись Брати-мусульмани змовилися з армією проти народу, хоча мали шанс зробити навпаки). Ну і третя: просто невміння слухати і думати. Бо я не знаю, ким треба бути, щоб вірити, що десь в Стаханові люблять Медведчука, Львовочкіна і Ахметова. (Останній просто, як я казала, раціонально підбирає те, що погано лежить, бо поки ніхто не це серйозно не претендував у політичному сенсі. Чим треба думати, щоб уявляти, що для людей з усіх усюд вони ближчі за ідею верховенства права, справедливого розподілу коштів і безпеки.
І так само дико настільки не розбиратися в підлості кремлівської пропаганди, яка завжди вміла зробити мітинг проти Єфремова за гроші Єфремова на свою користь, обдурити людей. І треба бути політиком, щоб за цим не помітивши чи навіть помітивши Єфремова і Кремль, зривати зло на бабцях, щоб потім домовлятися з останніми.
Бо справді не було конфлікту, де було б так легко отримувати інформацію звідти, якщо хоча б трохи слухати.
Ми всі багато писали останні два роки. Часом помиляючись. Часом, на жаль ні. Заодно згадала

Перемогти Кремль чи врятувати Україну? Оригинал
Твитнуть
Поделиться
Поделиться