11
0
21 декабря, 09:12
Євген Магда
виконавчий директор в Центр суспільних відносин и Доцент в КПИ live

Про репутацію з історичними прикладами

Євген Магда
http://reputation.in.ua/
‪#‎ReputationForum2015‬

«Репутація: вчора, сьогодні, завтра»
Репутація, як на мене, це запорука того, щоб бути, а не здаватись.
Щоб бути реальним, бути авторитетним, бути зрозумілим, бути в тренді, бути таким, яким тебе повинні сприймати твої оточуючі.
Дійсно, репутація відчуває дуже серйозні зовнішні впливи. І ми, з точки зору, скажімо, технічного прогресу, стикаємось з тим, що технічний прогрес створює загрозу для ерозії репутації.
Думаю, що практично всі присутні в залі стикались з тією ситуацією, коли на своїй сторінці в соціальних мережах несподівано читаємо допис, який невідомо чому там з’явився, але він якось так як якесь неприємне інородне тіло в оці, який заважає. Начебто і не боляче, але дуже неприємно. Тобто можливість в нинішніх умовах кинути бруд, як кажуть «на вентилятор», який розганяє його по всьому приміщенню, а то і по всій країні. І ситуація полягає в тому, що ми досить часто спілкуємося з людьми, які мало того, що не знають, що «рукописи не горять», тому що вони не читали автора цієї фрази. Вони ще й забувають про те, що їхні пости-повідомлення в тому самому інтернеті, в соціальних мережах – мають теж десь несподівано з’являтись. Не там, не тоді, не так як їх очікували побачити і прочитати.
Але все ж таки репутація, за одним з визначень, – це достатньо стійке враження. При тому, що репутація має змінюватись і змінюватись надзвичайно цікаво в контексті.
Я спробував підібрати буквально кілька прикладів того, як фактично змінювалась репутація людини з часом.
Наприклад про графа Дракулу чули всі. Але не всі усвідомлюють що це був володар Валахії, людина з достатньо цікавим історичним бекграундом, а не просто герой романів Брема Стокера і, відповідно, в подальшому об’єкт такої масованої екранізації в різноманітних фільмах про вампірів. І тут можна говорити вже про те що репутація даного історичного персонажу стала зовсім іншою в порівнянні з тим, якою вона була в роки його життя.
Чи візьмемо ще одну історичну фігуру – Володимира Леніна. Я так дивлюсь по залу, що тут є люди, які були жовтенятами та піонерами, правда ж? Але я думаю що ми на сьогоднішній момент в масі своїй не згадаємо про те, що «когда был Ленин маленький с кудрявой головой», чи не так? Все одно – репутація цієї людини після зміни історичного ладу дуже і дуже суттєво змінилася. Так саме, як суттєво змінюється наше сприйняття.
Чи візьмемо репутацію ще однієї людини, скажімо – Степана Бендери. Теж історичної постаті значної ваги, яка за радянських часів всіляко демонізувалася. А «демонізація» стосовно репутації – це дуже такий ефективний та швидкий процес. Процес, який дозволяє перевернути догори дригом історичну постать.
Як дослідник гібридної війни, я скажу, що наші супротивники, які сидять здебільшого в Російській Федерації – вони тих, кого вони не можуть переписати для себе в зручний формат, як Володимира-хрестителя, вони намагаються максимально розбити їх репутацію. При чому розповідають про речі, які взагалі можливо ніколи і не відбувалися та не мали місця. Але ж хто перевірить?
Я думаю всі присутні бачили відомий демотиватор про проблему у користувачів інтернету які вірять в різноманітні цитати в інтернеті? Дійсно, ніхто не буде лізти там у надрукований збірник якихось афоризмів, коли є можливість щось нагуглити чи навикіпедити.
Ми можемо вже сьогодні говорити про те що репутаційний менеджмент потрібен публічній особі не лише за життя, а й після смерті.
Для того що відповідно людина залишалася в пам’яті своїх співгромадян, а можливо і всіх громадян землі зовсім іншою людиною.
Скажімо, Нельсон Мандела – людина яка прожила не тільки довге і важке життя, але й змінила репутацію одного з лідерів, кажучи формальною мовою, незаконних збройних військових формувань на президента та надзвичайно відомого морального авторитета. Людину, на яку з певним придиханям від поваги дивився весь світ.
Тобто тут є достатньо серйозні і цікаві речі. Але не лише люди як історичний об’єкт є об’єктом репутаційного менеджменту.
Знову ж таки про актуальне і про події пов’язані з гібридною війною.
Поняття офіцерської честі більше пов’язане з середньовіччям, та потім знаходило своє відображення в російській класичній літературі. Правда сьогодні, під час подій під Іловайськом чи взагалі всіх подій на Донбасі, поняття офіцерської честі для людей, які опинилися в лапах загарбників виявляється абсолютно не таким, яким вони самі воліли і почути, і зробити, і забезпечити.
Є дійсно серйозний репутаційний виклик в цьому. І це значною мірою буде відображатися не лише на росіянах, це буде відображатися і на українцях. Ми бачимо на сьогоднішній момент зворотній ефект: Збройні Сили протягом останніх десяти-дванадцяти років разом з церквою, попри всі складнощі існування обох суспільно-політичних інститутів, були серед лідерів громадської довіри. Саме збройні сили на сьогоднішній момент віддають ті аванси чи розплачуються по тих векселях, які їм видало суспільство. І я думаю, що вже найближчим часом ми побачимо серйозний спалах бажаючих стати офіцерами та професійними військовими для того, щоб захищати свою Батьківщину.
Ну власне як і той факт, що репутація України була підтримана насамперед в подіях 2014 року не державними діячами, а представниками середнього класу. Тим, кому здавалося не так щоб багато було чого втрачати крім власних фінансових зобов’язань та невеликих бізнесів. Але люди дійсно зробили для себе серйозні рішення і дійсно врятували Україну. Щонайменше від того, щоб вона перестала існувати як нормальна суверенна держава.
Ще одне цікаве слово цікаве та поняття пригадалось. Воно, з одного боку, родом з майдану, але з іншого – його коріння було ще в 70-х роках в радянській пропаганді. Це слово – жидобандеровці. Правда раніше говорили про сіоністів та бандерівців. А зараз – це все-таки народний гумор. Він, знаєте, штука для репутації надзвичайно потужна. «Жидобандерівець» стало, я б сказав, перезавантаженням репутації. Якщо журнал Перець і видавництво Політвидав ще в 70-х 80-х роках вони говорили про об’єднання бандерівців та сіоністів проти радянської влади, то я думаю що на Майдані всі помітили наскільки цікаво об’єднуються представники різних національностей для того щоб відстоювати власні права…
І ще про репутацію ідеології в історичному розрізі. Найпростіше – про комунізм. З одного боку це ідеальне суспільство, в якому «від всіх за їх здібностями та кожному за їхньою потребою». Проте реалізація комуністичних ідей показала, що принципі вони мабуть не є настільки реальними. Досвід Китаю чи Куби, які змушені були в умовах збереження комуністичної матриці робити поступки суспільству вільної конкуренції, свідчать про відповідні і достатньо серйозні зміни.
На що я хотів би ще звернути вашу увагу – це репутація території.
І це стосується до речі і Києва, і України.
Про Київ. Прагнення повісити на будинку профспілок величезний рекламний банер однієї з компаній мобільного зв’язку свідчить про те, що для київської влади минулі вибори закінчилися, а наступні – ще не почалися. Вони просто не знають, чи вони будуть при владі. Бо відома максима виборчих технологій каже: «до наступних виборів треба готуватись одразу після завершення попередніх». Якщо в Києві є господар і є влада, то подібні речі з рекламним банером – просто не можуть існувати. І влада просто не може на них реагувати постфактум. Можна сперечатися про те чи варто перетворювати Майдан Незалежності на своєрідний меморіал. І тоді це має буди публічна дискусія. Але той факт, що в Києві відбуваються дивні речі та те, що наше місто не є першим в Україні за рівнем зручності життя і навіть не входить в першу трійку – це показник того, що на Хрещатику «якісь неправильні бджоли і вони роблять неправильний мед».
І відповідно це свідчить про те, що, наприклад, на наступних мерських виборах нинішня діюча влада отримає очевидно більш підготовлених супротивників. Більш підготовлених з огляду на проблеми та потреби міста.
Ну і власне територія. Я мав бажання спочатку в черговий раз дати словесного копняка Російській Федерації, але я думаю це буде не надто цікаво зараз. А от поговорити про українське майбутнє мені видається більш цікавим.
З тієї простої причини, що саме від того, як ми його будемо будувати залежить достатньо багато. Саме від того як ми будемо створювати Україну, у який спосіб – залежить достатньо багато. Наприклад, те що Україна за 10 років правління Леоніда Кучми отримала більше 20-ти стратегічних партнерів – це цікавий факт. Але при тому коли розпочалась російська агресія (нехай і в форматі гібридної війни) з’ясувалося, що в України немає держав з якими є зобов’язання ну скажімо військово-технічного характеру. Тобто наша влада віддала перевагу геополітичному проміскуїтету перед тим, щоб формувати певні скажімо стратегічні візії свого майбутнього.
І власне я думаю, через те що в нас не було чіткого бачення свого майбутнього ми на сьогоднішній момент досить часто сприймаємось в світі як нація гречкосіїв, а не як нація воїнів.
Ми на сьогоднішній момент, після майже 25 років незалежності України, ми не маємо історії перемог. Зрозуміло, що історія української держави має очевидні проблеми і очевидні прогалини, які не можливо заповнити, бо ми не володіємо машинами часу. Але історія українських перемог існує. Що правда її треба написати і упакувати в належний прийнятний для сприйняття широкого загалу формат.
І наостанок я хотів би поговорити, про те «а судДі хто?» Чи так – «а експерти хто?»
Мені теж доволі часто доводиться називати себе політичним експертом. Для цього в мене є хоча б формальні підстави, як у кандидата політичних наук. Але справа не в тому. Для мене насправді важливо заходячи в аудиторію як викладач і в позавикладацькому житті значною мірою говорити речі, які будуть можливо не такими резонансними, але будуть осмисленими. Які будуть усвідомленими. Які будуть сприйматися, як інформація до роздумів.
Тому що ми на сьогоднішній момент переживаємо період, коли суспільство зваблюють швидкими рішеннями. Рішеннями, які фактично не потребують обговорення. Рішеннями, які фактично не побудовані на опитуванні, а побудовані на інстинктах. Швиденько – раз і прийняли рішення. І побігли далі. Як таку пігулку, знаєте, вічної бадьорості чи вічної молодості.
Насправді ж експертне середовище – різне, яке взагалі все людське суспільство. Експерти називають себе експертами та вони самі визначають глибину свого експертного бачення.
Тож наостанок хочу вам розказати про головне – надзвичайно цікаво виступати перед людьми, які усвідомлюють необхідність репутації. Тому що попри швидкі зміни в житті нашої держави та попри те, що технічний прогрес на який я трохи нарікав в репутаційному контексті, я все-одно переконаний, що репутація, як усвідомлення тієї чи іншої людини чи того чи іншого явища тої чи іншої інституції – залишається важливою.
І я думаю що для того, щоб будувати власну репутацію – потрібно докладати багато зусиль і сприймати в тому числі свою репутацію через тих хто її створює навколо тебе.

Оригинал
Твитнуть
Поделиться
Поделиться