6
0
3 августа, 10:08
Solomiya Vitvitska
Работала в компании «Журналистика»

Сьогодні День ВДВ!
Хочу привітати хлопців, наших мужніх, добрих, надійних захисників. Наш мир і спокій – це Ваша заслуга. Безмежно ціную і поважаю кожного.
З Вами переживала Ваші одуження, поранення, «котли» оточення і тд, Ви доводили мені до сліз своїми «Одуванчіками», першими кроками після довгого лікування, веселили історіями про життя, від Вас вмію співати «Сінєву» від початку до кінця.
Я хочу написати багато про кожного з Вас. Але сьогодні напишу тільки про десантника, який, я вірю, теж скоро буде літати.

Руслан Яриш – це чудо, а не людина.
В складі 79 бригади, будучи контрактником ще в березні 2014 відправився під Крим. Далі на Донбас. 19 червня 2014 року під час виконання бойового завдання під Красним Лиманом куля снайпера зі зміщеним центром ваги пройшла крізь легеню, роздробила лопатку та хребет. Знаходячись на лікуванні в Київському центральному госпіталі, Руслан разом зі своїм другом Сашком, який отримав подібне поранення, будучи лежачими, одружились на своїх чарівних Оленочках. За дивовижними історіями кохання тоді спостерігала вся Україна. У дружини є донька Поля. Сьогодні Поля – офіційно донечка Руслана.

В красивому кабінеті нейрохірурга, де стіна завішана грамотами, сертифікатами про належність до асоціації самих крутих і толкових лікарів я отримала відповідь на своє питання, чи є шанси, що Руслан піде. « Проти фізіології не попреш, у нього без шансів. Нуль. Це неможливо, нереально»

Далі обіцянки від Ізраїльської лікарні, що там хлопці гарантовано підуть. Збір коштів, транспортування, огляд в клініці і вердикт від лікаря «Ми навчимо тебе жити у візку». Коли Руслан сказав, що він хоче ходити, лікар відповів «А я хочу літати, але це неможливо». «Приїжджайте до нас в Миколаїв на базу, там хлопці літають в небі».
За кілька днів ми знову зустрілися в Київському госпіталі. Він сказав мені. «Я – десантник. Я хочу ходити і я буду»

Далі історія справжнього чуда, сили духу і невтомної праці.
Майже два роки активної реабілітації в Харківському центрі Бубновського , і Руслан став таки на ноги, поки в ортезах. На відео – перші кроки.

Досвічені лікарі казали, що це неможливо. Закордонні спеціалісти навіть за великі гроші не взялись лікувати. А український десантник просто захотів і піднявся.

Для того щоб піти Руслану залишився всього один маленький крок. Але ціна цього кроку – 18 000 Евро. В центрі нейрореабілітації Нодус є спеціальна програма та обладнання, яке допоможе Руслану довести почате до кінця і ХОДИТИ. Без цього його мрія так і залишиться мрією.

Я не вмію писати жалісливі пости і просити не дуже, але сьогодні буду робити все, щоб Руслан не тільки пішов, але й знову літав.
Це буде кращий подарунок до дня ВДВ! Я дуже прошу про репост всіх!
Волонтери, десантура, українці, всі-всі!

Картку даю свою
5168 7423 4728 9302 Приват Банк

Під строгий регулярний звіт. Доступ до неї буде ще у Ольги Батагової , яка вже два роки допомагає Руслану.
Також можете приносити кошти на вул. Лумумби 4-6 «Народний Тил», ловити мене в госпіталі, як завгодно.

Оригинал
Твитнуть
Поделиться
Поделиться